дуже емоційно і щиро))))) 5!))))) але я не погоджуюсь з сказаним... і хочу щоб ви теж про це знали)))))) сильно не копатися... це написано давно.. коли лише починала писати. от моє бачення:
Воля до життя. Дивлюся я: розкрадена країна. І люди босі, немов з того світу. Страшний контраст: того і цього світу в одній країні, де немає світла. Парадоксально протилежні: бідність й шик. Багатий і бідняк, немає середини! Так хочеться спитатися у всіх: і скільки ж можна так знущатися з країни?
Якби на мапі країни світу зображували квітами, ти, моя Україно, напевне, була б волошкою. Не трояндою, бо ти не горда, не конвалією, адже ти не дика, а саме волошкою – вільною, луговою квіткою, що тягне свої пелюстки до сонця. Твоєму прагненню жити можна позаздрити тому, що незважаючи ні на що ти цвітеш. І хоча ти маленька, але твої сині пелюстки видно здалека. Тебе неодноразово хотіли знищити, викорчувати, але ти, вперто трималася тоненькими корінцями за життя. І знову серед поля виростав пагін, який тягнувся до променів сонця. Скажи, звідки у тебе стільки волі до життя, де черпаєш ти свою силу нескорення? Як тобі вдається бути серед бур’яну принцесою – ніжною і шляхетною, витонченою і сильною водночас? Як? Ти мовчиш, насолоджуєшся променями літнього сонця і теплим подихом вітру, бо знаєш, що скоро прийде осінь і знову твої пелюстки заплачуть дощем. Знаєш, що прийде зима і знову ти заснеш, для того, щоб проснутися весною. Проснутися для того, щоб ще раз показати всім, що ти жива, що ти – не скорилася! 12.07.07
життя дарує можливість побачити красу СТВОРЕНОГО а також вибирати як прожити життя... ні один Батько не хоче страждань для своєї дитини. бо найбільше щастя це бачити щасливі очі того, кого любиш.