Дуже часто гарні фрази є несправжні, не алмази, Наче в променях і сяють - але вартості не мають... Щоб життя не було сірим - ми в ілюзію повірим, Ну а потім... п'ємо знов чай полинний - не любов...
Може й так, Іване, таких "співпадінь" багато можна відшукати, адже душа поета часом однаково відчуває деякі речі... а вірша цього я трохи переробила з раніше написаного, вірніше там форма така була і ритміка, а зміст вчора вклала оновлений...
Сумує сніг - бо щезне він, бо його злиже скоро сонце, Розтопить кригу на віконці - такий вже світу цього плин. А ти чого сумний такий? Минуть сніги - настануть вЕсни, Льоди на серці також скреснуть лише від дотику руки - руки коханої, звичайно...