Завмерло все, чекаючи
зими,
Затихли хмари,
звісившись на сосни,
і щиро умиваються
слізьми.
- Дивися у калюжу не
шубовсни!
А в надвечір’ї місяць,
наче жнець,
розтяв собі прогалину
на небі.
Для тебе я заварюю
чебрець.
- А цукру скільки?
Скажеш: «Ні,
не треба».
Він блиснув і
сховався. Білий сніг
посипався із неба,
наче пір’я.
Я погляд упіймав очей
сумних
і трепет гілки вени.
- Перемир’я?
Нарешті ми діждалися
зими.
І може чистий сніг
зверне на краще.
Бо, знаєш, важкувато
із крильми,
Коли кохання наше
непутяще.
Завмерло все, побілене
в сніги,
Закуте у льоди калюж
провалля.
- І стало дуже сумно
від нудьги,
що вигнала кохання в
задзеркалля.
21.12.2011
|