ПЕРЕДЗИМ’Я (діалог)

Завмерло все, чекаючи зими,

Затихли хмари, звісившись на сосни,

і щиро умиваються слізьми.

- Дивися у калюжу не шубовсни!

А в надвечір’ї місяць, наче жнець,

розтяв собі прогалину на небі.

Для тебе я заварюю чебрець.

 - А цукру скільки?

                                   Скажеш: «Ні, не треба».

Він блиснув і сховався. Білий сніг

посипався із неба, наче пір’я.

Я погляд упіймав очей сумних

і трепет гілки вени.

                                   - Перемир’я?

Нарешті ми діждалися зими.

І може чистий сніг зверне на краще.

Бо, знаєш, важкувато із крильми,

Коли кохання наше непутяще.

Завмерло все, побілене в сніги,

Закуте у льоди калюж провалля.

- І стало дуже сумно від нудьги,

що вигнала кохання в задзеркалля.

21.12.2011