Падолист за вікном, падолист ¬¬¬ З різних барв, мов фарбований лис. До зелених гаїв зануривсь, Де з тобою блукали колись. Падолист, у души падолист Не складається мій тобі лист? На комп'ютерні клавіші тис, Та з-під них не проклюнувся зміст Я потроху застиг, зупинивсь, Як не йде, то завіюсь кудись... Підхопивсь, вниз по сходинках збіг, Зачепивсь за високий поріг Впав, навколішки важко підвівсь, І в очах спалахнув падолист. Колір визначить важко мені Так буває лише уві сні. Все спалахує, все мерехтить, Не спиниться на жодную мить. Ллються пасма берез золотих, З верб стікає сріблястий потік, Краплі крові червоних шепшин, Присмеркові відтінки жоржин, Горобини брунатна іржа, Промінь гострий, мов лезо ножа В павутинні некошених трав, В небі спалахи ранніх заграв. Падалист навкруги, падолист, Наче вихор в садках закрутивсь, Наче тхір у траві промайнув І на явір далекий сягнув. Падолисте, люблю твої дні В них так затишно завжди мені! ................................ . Я до тебе прийшов - подивись Як буя за вікном падолист, Не страхайсь, не нудись, не журись, А на мене поглянь і всміхнись! Не тиняйсь в осоружній журбі Падолист - він так личить тобі! Не вагайсь, підійди, пригорнись, Та поринемо вдвох в падолист. Закружляємо в спалахах барв Серед білих від інєю трав. Я на руки тебе підхоплю І розвію всю тугу твою. Поцілую в солодкі вуста, Знов відчувши, яка ти чиста, Ледь торкнусь твоїх щочок-суниць, Зазирну до очисьок-криниць, І волосся хвилясте твоє Усього мене знов обів'є... ......................... Хто з нас хто? Важко вже розрізнить О кохання щасливая мить! Засоромились, гей, падолист, Ти на нас в таку мить не дивись! Лежимо на холодній землі, А у небі летять журавлі, І луна на навколишній світ: Всім привіт, Всім привіт, всім привіт! Падолист, мов із міфу Нарцис, Сам на себе в ставку задививсь, І у захваті так загукав, Що ледь на смерть всіх гав не злякав. Гави к небу з пронизливим: кар! І кружляють під пасмами хмар. .............................. ¬День минув - нам до міста вже час, Падолист в сивих сутінках вгас. Підвелись, я тебе пригорнув І у шарф пуховий загорнув. Ідемо просто так навпростець, Відчуваючи стукіт сердець. Хоч би стежки увік не знайти Так додому не хочеться йти. ............................. Місто, місто, ми нарізнь у нім - Кожен має окремий свій дім. У обіймах нелюбих родин Кожен з нас у самоті - один! -Прощавай,- кажеш ти:- прощавай! Ось і всім нашим радощам край! Сумно, сумно мені, падолист, У тобі я таки загубивсь!.. . Падолист, падопист, падолист В нього справжнього маляра хист Пензля взяв, над мальбертом схиливсь День минув і казкове все скрізь. З булавою багряною клен, Наче лицар із давніх давен, А тополі златава коса Занурилась в самі небеса, Ясінь - з блиску і дзвону монет, Простягнув золоий свій намет, А під ним багряні килими Що чекають приходу зими. Конюшини рожевий букет Простягнувся в густий очерет, Бачу: в небо спрямований спис Весь рожевим шнурком перевивсь На баштані кругленький гарбуз По коліна у землю загруз, А розкриті квасолі стручки ¬¬ Мерехтять, мов біленькі стрічки ............................... Вже по луках отар не пасуть, А до ясел жмут сіна несуть. Я на пагорбі з ранку сиджу І дивлюсь на далеку межу. Та невже ж це по ній ми колись Йшли під шурхіт златавих беріз, Листя золото вітер уніс І в пітьмі відпалав падолист. Зникла постать його вогняна, Рік минув, як усе в нас мина. І в останнім поклоні схиливсь Відігравши спектакль, падолист.
Не скажу, що вірш є досконалим, але він зачепив мою душу, і навіть не знаю чим, але сподобався. Ні! Не затишно зовсім мені, У важкі падолистові дні, Бо летять пожовтілі листки, Як мої пережиті роки, І кружляють у танці гіркім, Не дають спати думам моїм, Ніби хочуть вчепитися в клин... На вустах гіркота мов полин...
Загалом - задумка гарна, тексту хватило б на три вірші! Та: в наших краях журавлі відлітають в кінці серпня, коли ні падолисту, ні інію на траві немає! "Горобини брунатна іржа," - таке буває аж весною, а восени горобина червона! Ясен не золотіє, він осипається при перших приморозках зеленим листом. Наголоси, наголлоси, наголоси! "У самОті один", "У души" - кого душтити? Шепшин - шипшин, щочок - щічок, усьогО, пуховИй, ідемО, у самОті, ясінь - ясень. Вірш писано у 2004р, то ж був час перечитати до публікації! Полюбіть читача і він Вам віддячить! Не дивіться на нього тигром! Успіхів Вам!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Правдиві Ваші слова, пані Катерино. Та я, на жаль, розчарувалася не тільки в своїй рідні в Росії, але й в сестрах в США. Ті також зайняті лише своїми собачками, а на наше горе їм глибоко начхати. І це
karas: Релігію придумали люди , бо Бог хотів щоб люди просто вірили в Бога життя , в Бога Творця , бо Бог є і незмінний , а релігії міняються як і всі традиції і обряди , але в кожного на жаль , своя правда
та
у Вас 
0
