Терпкий, духм"яний аромат бузку, Пливе в вечірньому повітрі. І в синю тишу напрочуд дзвінку Вплітає ніжність ноти світлі.
Зітхає серце, мається душа І хвилю почуттів не стримать. Ведмедиця велика із ковша Поквапилась зірки розкидать.
Тремтить на віях захвату сльоза І перехоплює мій подих. А думка непомітно вислиза І залишається лиш подив.
Дивуюсь, ніби перший раз, весні: Садки розквітли біло-пінно, Кульбаби в оксамитовій траві Жовтіють рясно і чарівно.
Чогось чекаю, а чогось - шкода... І сумнів й радість - все до купи. Весни нестримна і легка хода Закреслює печаль розпуки.
|