Мереживо тонкого павутиння На вигорілих травах ранок розстелив. Роси прозорої срібне краплиння - То місяць сяйва бісеринки розгубив.
І вітер прохолодними вустами Цілує пелюстки ще заспаних квіток, Туман блукає лісом і ярами, А річкою пливе ромашковий вінок.
Дівча вночі собі гадало долю, Ніч ніжно шепотіла :"Трішки зачекай. Життя прожити - не пройти по полю: Ти серцем половиночку свою впізнай".
Ще тільки мить і яснолице сонце Розхлюпає з долонь по всій землі тепло І зазирне за звичкою в віконце: Не сумно уночі без мене тут було?
|