Липнева ніч

Мереживо тонкого павутиння

На вигорілих травах ранок розстелив.

Роси прозорої срібне краплиння -

То місяць сяйва бісеринки розгубив.

І вітер прохолодними вустами

Цілує пелюстки ще заспаних квіток,

Туман блукає лісом і ярами,

А річкою пливе ромашковий вінок.

Дівча вночі собі гадало долю,

Ніч ніжно шепотіла :"Трішки зачекай. 

Життя прожити - не пройти по полю:

Ти серцем половиночку свою впізнай".

Ще тільки мить і яснолице сонце

Розхлюпає з долонь по всій землі тепло 

І зазирне за звичкою в віконце:

Не сумно уночі без мене тут було?