Ігор наш прибув додому у відпустку з війська. Всі питають, як там служба, як їда армійська? Чи в наряди ходить часто? Спить, напевне, мало? Чи не скучив за дівками? Чи дають там сало? - Певно, бігаєш багато? Бо худий, Ігорку. - Що ви? Бігаю лиш тільки в місто, в самоволку. Брат малий питає тихо. Поки вийшла мати: - Мабуть, часто ти стріляєш, Ігор, з автомата? Той всміхнувся якось хитро. Нумо реготати: - Я би вам " наплів " багато, та чого брехати. Автомат в руках тримав лиш раз у цьому році, А " стріляю " справді тільки цигарки у хлопців. - Що ж ти путнього навчився? - тато став питати. - Можу, стоячи з мітлою, хоч до ранку спати.
ох і розвеселили!!! а твір побудований на реаліях життя. у мене знайомий так і спав на швабрі в наряді по роті...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
