Меланхолійне…

Я мало торував простори життя, багато чого не розумію і Ваш вірш теж по-своєму якос сприйняв, вибачте, якщо щось зрозумів трохи не так чи помилково.
Отож, мені здається, річ не в осені, не у її сумних пориваннях і річ не у спогадах за юнацькими чи молодецькими розвагами. Настає час, коли розумієж, що музика не вабить, делікатеси не смачні, матеріальні блага - наче сміття, колишні забави вже не байдужі і "вино солодке не пянить", а що ж залишається, невже нічого, що не звеселяє? А залишається вічне, те що ніколи не вяне і не перестає Бути, те що приходить і розуміється не відразу. Кажуть це мудрість життя, а я б сказав це здобутки душі - те, хто що збирає напротязі років. І від того хто чого назбирав, (хто полови, а хто зерна) - залежить чим поживиться в такі хвилини, описані Вашим віршем...
Спасибі за вірш