Над землею лист жовтий літає, За життям своїм тихо сумує. Його осінь штовхає до краю І жене у тьму прірви густую.
Дуже довго він тішив собою Людські очі, шумів урочисто, А тепер він лежить під вербою Серед іншого вмерлого листя.
Невідомі йому ті тривоги, Що існують завжди поряд з нами. Він безсило впав людям під ноги І під хижими гине вітрами.
|