Над землею лист жовтий літає,
За життям своїм тихо сумує.
Його осінь штовхає до краю
І жене у тьму прірви густую.
Дуже довго він тішив собою
Людські очі, шумів урочисто,
А тепер він лежить під вербою
Серед іншого вмерлого листя.
Невідомі йому ті тривоги,
Що існують завжди поряд з нами.
Він безсило впав людям під ноги
І під хижими гине вітрами.
| 
та
у Вас 
0
