|   Над землею лист жовтий літає,За життям своїм тихо сумує.
 Його осінь штовхає до краю
 І жене у тьму прірви густую.
 Дуже довго він тішив собоюЛюдські очі, шумів урочисто,
 А тепер він лежить під вербою
 Серед іншого вмерлого листя.
 Невідомі йому ті тривоги, Що існують завжди поряд з нами.
 Він безсило впав людям під ноги
 І під хижими гине вітрами.
 |