Байдужий до подій диспетчер – Осінь, Дає «добро» на зліт… Останній клин Злітає в небо… Тільки я, ще й досі, Стою біля дороги… Я – полин. Всім полинам – гірка одвічна доля: Стояти з краю примарних доріг, Які ведуть до примарної волі Усіх, хто мав її, та не беріг. Мабуть такі закони у дороги… Такий життя неписаний "устав", Щоб той, хто стомиться об неї «бити ноги», Звернувши з шляху, полином ставав… Щоб хтось, із безтурботних подорожніх, Отримавши усе, чого хотів, Посеред днів своїх, солодко – не тривожних, Згадав про смак гіркий чужих життів.
|