Байдужий до подій диспетчер – Осінь,
Дає «добро» на зліт…
Останній клин
Злітає в небо…
Тільки я, ще й досі,
Стою біля дороги…
Я – полин. Всім полинам – гірка одвічна доля:
Стояти з краю
примарних доріг,
Які ведуть до
примарної волі
Усіх, хто мав її,
та не беріг. Мабуть такі закони у дороги…
Такий життя
неписаний "устав",
Щоб той, хто стомиться
об неї «бити ноги»,
Звернувши з шляху,
полином ставав… Щоб хтось, із безтурботних подорожніх,
Отримавши усе,
чого хотів,
Посеред днів своїх,
солодко – не тривожних,
Згадав про смак
гіркий чужих життів.
| 
та
у Вас 
0
