Забула
все,
мандрую крізь життя
без почуттів
загублених у римах.
Навколо світ,
мов райдуга цвіте,
його ж дитя
метро лиш знає
й риму.
Кімнатний рай,
а в нім, окрім стіни,
найголовніше -
тиша,
тиша, тиша…
Вона мене на крилах
віднесе
і заримує сумніви
густіше.
Гіркі хвилини
втраплять у верлібр,
мов карасі,
запечені в сметані.
А я закрию очі
і вкраду
картинки,
наче яблука в саду...
|