Діліться радістю, бо смутку й так багато... Проблеми крають серце, мов ножі... І в світі справжнього не буде свята, Якщо воно не визріє в душі. Вона ж, така заплутана й самотня, Весь час шукає щось в самій собі, А навкруги лиш холод і безодня, Ну як тут їй не бути у журбі?! В недосконалостях занедбаного тіла Душа, мов пташка серцем в груди б*є, Щоб вирватись у світ, де так хотіла Роздати людям всім тепло своє... А людям – що?! У них – свої печалі, Своя душа… («Своє» - таки болить…) Невже, ОТАК між нами буде й далі??? І все життя до біса полетить?! Ні!!! Як би тяжко не було нам, брате, І скільки б не траплялось нам «лайна» - Ділімось радістю, бо смутку й так багато… Життя – коротке, а душа – одна!
|