Діліться радістю, бо смутку й так багато...
Проблеми крають серце, мов ножі...
І в світі справжнього не буде свята,
Якщо воно не визріє в душі. Вона ж, така заплутана й самотня,
Весь час шукає щось в самій собі,
А навкруги лиш холод і безодня,
Ну як тут їй не бути у журбі?! В недосконалостях занедбаного тіла
Душа, мов пташка серцем в груди б*є,
Щоб вирватись у світ, де так хотіла
Роздати людям всім тепло своє... А людям – що?! У них – свої печалі,
Своя душа… («Своє» - таки болить…)
Невже, ОТАК між нами буде й далі???
І все життя до біса полетить?! Ні!!! Як би тяжко не було нам, брате,
І скільки б не траплялось нам «лайна» -
Ділімось радістю, бо смутку й так багато…
Життя – коротке, а душа – одна!
| 
та
у Вас 
0
