Кажуть пісчані з"амки розсипаються від труднощів життя, тому ми їх із родиною і не будували. А натомість намалювали на піску веселе сонечко, як символ тепла і безкінечності...
Мов витиснутий втомою лимон. Іду додому майже навмання. Легені рве після дощу озон. Пришвидшу крок, бо жде мене сім"я.
Моя родина, мій душевний мур. Туди несу всі клопоти й досаду. Там розкладу життєвий каламбур, Як по поличках. Всі думки до лАду. Там зрозуміють- день був не легкий По темних колах на очах від втоми. Вже з хвіртки кави аромат смачний Приємно тішить-ждуть мене удома Мої пташата,два мої сини. Тону в боіймах.Стомлено зітхаю. І стисне серце почуття вини: Так мало часу вам я приділяю. Мрійливий погляд із-під чорних брів. Зтурбований, із виразом чекання. Мій чоловік ти зберегти зумів Моє палке і пристрасне кохання.
Хто я без вас в бурхливому житті? Без вас помру й довіку не воскресну. Я вас люблю, а ви мене простіть. Лиш ви життя наповнюєте сенсом
|