Кажуть пісчані з"амки розсипаються від труднощів життя, тому ми їх із родиною і не будували. А натомість намалювали на піску веселе сонечко, як символ тепла і безкінечності...
Мов витиснутий втомою лимон.
Іду додому майже навмання.
Легені рве після дощу озон.
Пришвидшу крок, бо жде мене сім"я.
Моя родина, мій душевний мур.
Туди несу всі клопоти й досаду.
Там розкладу життєвий каламбур,
Як по поличках. Всі думки до лАду.
Там зрозуміють- день був не легкий
По темних колах на очах від втоми.
Вже з хвіртки кави аромат смачний
Приємно тішить-ждуть мене удома
Мої пташата,два мої сини.
Тону в боіймах.Стомлено зітхаю.
І стисне серце почуття вини:
Так мало часу вам я приділяю.
Мрійливий погляд із-під чорних брів.
Зтурбований, із виразом чекання.
Мій чоловік ти зберегти зумів
Моє палке і пристрасне кохання.
Хто я без вас в бурхливому житті?
Без вас помру й довіку не воскресну.
Я вас люблю, а ви мене простіть.
Лиш ви життя наповнюєте сенсом
| 
та
у Вас 
0
