Відцвіла під вікнами жоржина,
Похилилася з-за рогу в батьків сад.
Поміж яблунь в"юнчиться стежина,
А по ній червонобокий зорепад.
Уже осінь,літечко минуло, В Лету канула нездійснена мета.
Наставляє чорне своє дуло
Сивих днів вервечка золота.
Журавлина туга в небо кличе,
Розриває хмари до зірок.
Вітер на берізках одяг смиче,
Холодом цілує до кісток.
Я вклонюся хаті і стежині І піду шукати таїну ,
Де волошки й в грудні сині-сині,
Їх до серця я для тебе пригорну.
Крізь дощі і снігові замети,
Пронесу кохання першоцвіт.
Ти моя незвідана Планета --
Я твій безкінечно-білий світ.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
Дякую вам за відгук пані Катерино.