Бабусі

Я вас люблю на відстані незнаній,

Тендітні й мерехтливі ці шляхи,

Загублені для сущого. В програмі

Мого життя ви входите у сни….

 

Торкаєтесь словами обережно:

-Пробач їх ,люба, не хотіли ж, ні!

А я ще тільки маю це відстежити

І пережити відстані сумні…

 

Рука тремтлива, глечик із водою,

Спокійне –«йду вже» – вічність на межі.

І дні останні в світлому без бою...

А як насправді дихалось душі?

 

Як їй було, якщо у першім сні

Мені прошепотіла – ще б пожити…

До вічності не хочеться рости,

Але життя – це тільки просто жито…

 

Воно з`являється в руках у сіяча

Зерниною потрібною весною,

А восени жовтіє і зника...

І це не поле вже. І там нема двобою…

 

Я вас люблю. І відстані незнані

Нам не завада стрітися у сні…

 

03.11.2013