Зимові мандри

Йду по снігах по непрогорнутих дорогах

несу « вечерю» я по родичах своїх.

У мене сумка вся в мереживі й в узорах,

а в ній гостинці для далеких і близьких.

Мороз тріскучий, що скрипить аж під ногами,

і ці сніги , що замели мої стежки,

не заважають осипати всіх дарами

несу цукерки , горіхи , пиріжки….

Через поля в друге село  під скрип морозу,

вітрів троянда не захопить  у кільце.

Суровий вітер обмерзання збільшать дозу

ще й б’ють сніжинки навскоси в моє лице.

Я з спозаранку в темінь ночі в завірюху,

у ближні села проложив глибокий слід,

в старі хати в яких снігами вкрило стріху

і  візерунки на шибках малює лід .

Мене так радо зустрічали в кожній хаті,

давали  «рубель» , а чи просто мідяки,

в кінці маршруту не багатший чим на старті,

міняли  мамині лиш часто пиріжки.

Я пізно вечері зігріюсь в теплім ліжку

присниться сон , що втік з полону , вже не раб,

та ще й з мішечком  у якому вперемішку,

пахучі яблука , горіхи – цілий скарб!

А королева дуже гнівалась , кричала….

Та що керує і морозом і теплом,

а потім якось посміхнулася лукава,

ох мабуть буде… Цей хлопчак мандрівником.

24.01.2009 р.