В очі кинулись висохлі квіти,
Їх здалеку ніхто не впізнає.
І сердито колише їх вітер.
Почорнілі пелюстки зриває.
А було ж пломеніли на сонці,
Вальсувавши , у ритмі вітрів.
Біля тину, немов охоронці,
А тепер ,весь бутон почорнів.
Тож задумуюсь я мимоволі,
Щоб ніколи життя не було,
Як ці висохлі квіти у полі,
Непомітно отак відцвіло.
|