Журлива осінь
Знов у серці пронизливий протяг, Безпритульній самотній душі, Перегукує втомлений потяг, Журавлині у небі ключі. Опадає із кленів листками, І занесена вітром кудись, Непрочитана пам’ять листами, І надіями, що не збулись. Чом ти, осене, так одиноко, Ходиш містом, неначе вдова, І душа твоя тиха, глибока, Незбагненна ніким ще до дна. Осідають на землю тумани, А мелодія скрипки – сумна, Де калина горить - наче рана, Що не вигоїть навіть весна…
Додав: Гончар (17.02.2015)
| Автор: © Іван Гончар
Розміщено на сторінці : Гончар Іван
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте :
Переглянули твір - 1456 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
leskiv : Щиро дякую за коментар
leskiv : Пречудова у вас уява. Сподобався вірш.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА