Через життя іду словами. Слова, як кроки я кладу. Вони зі мною, коли сплю Заходять в кожну сонну драму.
Дивлюсь на край свій. Він не дама. Присів на ньому чорний сніг. Слово, як кам’яний горіх Стиснений слабкими зубами...
Вони, що стеляться рядками... Вони бо голкою комусь. Буває, слів своїх боюсь. В’яжу їх чорними нитками. На папері стають хустками Наших улюблених бабусь. u13/374
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Та прикро те, що ті хто не відчуваєть, що в нас війна, поводять себе так, наче вони в іншому світі живіть і те, що війно, то їх не стосується, бо їх не торкається... На превеликий жаль....
у Вас 
0
