В повітрі нитка туги затремтить
І вся зажура, начебто, воскресне.
Тобі дозволю назавжди піти,
У сиву бурю, куряву словесну.
Секундами біжить, втікає день
Кімнатна порожнеча стала більша.
Лише душа одвічним міражем
Рядочками всміхається у віршах.
Стривожить серце, наче падолист,
Що шарудить тремтливо на дорозі.
Ця долі-бісерка скотилася наниз
І на чужім спинилася порозі.
|