Перевела весна помітно подих,
Струмком снігів, проталим і гучним .
Серпанки ночі б'ють уже на сполох,
Димком із саду солодко-терпким.
Упала низько димом, як вуаллю ,
Клубком звернулась, мов би у петлю,
Неначе кимось кинутою шаллю,
Струмком молочним чудо-киселю.
Заграла блиском, зеленню палітра,
Вмить оживила тьмяність та іржу,
Руками сонця, пензликами вітру.
І я до неї з трепетом біжу.
|