У мами груша квітла біло - біло,
Манила цвітом солодко-п'янким,
Плодами дзвінко, гучно дріботіла
Молочний слала над гілками дим.
А груша мамина така була квітуча
І пахли медом сонячні плоди.
Та всохла бідна, мабуть, невезуча,
Не впаде більше сонечко згори,
Не засміється в мене на долоні,
Не поцілує солодко в уста.
Біленька груша, як матусі скроні.
Старіє мама й груша висиха.
|