Вітаю Вас Гість | RSS

До головної/НОВИНИ САЙТУ | Реєстрація | Вхід

Ср, 25.12.2024, 18:53

Меню сайту

НОВИНИ

ПОЕЗІЯ та ПРОЗА

	- Вірші про солдат АТО і ООС
	- Музична скринька

ФОРУМ

ФОТОАЛЬБОМ

ВІДЕОАЛЬБОМ

АКТИВНІСТЬ

ВІКТОРИНИ/ТЕСТИ

Про сайт і правила сайту

Благодійна допомога на розвиток сайту

- моб. версія

Анумо знову віршувать! 05-07

На сайті всього: 6

Гостей: 5

Користувачів: 1

v84736500

Пошук на "Анумо...!"

Категорії каталогу

Росіцький Володимир [4]

Тарас Кривецький [11]

Никитюк Наталія [7]

Голоюх Вікторія [2]

Pushok [69]

ОК, фотоальбом

Барвінська Тетяна [15]

Пелехата Ольга [10]

Світлий Василь [177]

Шляхтін Юрій [7]

Артюніна Анастасія [13]

ОК, ФОТОАЛЬБОМ

Насипаний Віктор [388]

Гафтко Степан [23]

неАнгел [13]

Нестерова Мілена [8]

Лілія [200]

Гончар Іван [23]

В'ячеслав [6]

Семенко В'ячеслав [10]

ОК, ФОТОАЛЬБОМ

Харитонова Олеся [1]

ОК, ФОТОАЛЬБОМ

Опитування для Вас:

ШЛЯХ до ТВОРУ:


Вірші/статті
	Поети Тернопільщини	Гончар Іван

Поема "Безсоння"

Безсоння

(Поема)

Передмова

Б’є годинник вже за опівніч.
Тільки час зупинився раптом,
Мені конче до самих півнів
Посидіть би з життям за партою.

До основи, першооснови
Мудрий час вже всі грані витер
І розвіяв, немов полову,
Необачно байдужий вітер.

Мудрий час без суєт і подвигів,
Так як нам продиктує істина,
Без стороннього жесту й погляду,
Щоб по совісті відповісти

За усе що тобою сподіяне
Перед знаком своєї совісті,
Щоб за наміри і за діяння
Тобі згодом не було соромно.

Тож тримай над собою меч
Щоб тебе каяття не тішило,
Як до витоків і предтеч
Ти дійти самотужки вирішив.

Тож носи із собою біль,
Щоби час мов вода не вимулив
Ценз сумління, мов з рани сіль
З першодж′ерел і першовитоків.

II

Знов з сном в ночі я граю в піддавки.
Деше моя, чого жадливо прагнеш?
Вночі не сплять поети й диваки,
А мені, звісно, на роботу рано.

Чого стоїш, де поміж нас межа?
І б’єшся в груди об моє сумління,
Я не ховав за пазуху ножа,
Ніколи в правду не кидав каміння,

Я не лукавив, ні, ніпередким
І карка не ламав перед чинами,
Полин завжди я називав гірким,
Як долю, що ходила поміж нами.

Чого стоїш і дорікає що ?
Безхлібний рік, чи мамину скорботу?
Повісмом білим вляжся над чолом
І поведи мене до ешафоту.

I I I

Широка долина в снігах,
Велика, неначе вітчизна,
Моя присв’ята Материзно
Я твій – перелітний лиш птах.

У спеку, чи стужу холодну,
На зводі безкрайнього неба
Ми, люди, живемо для тебе –
Обідрану, босу, голодну

Приймаю тебе. Не вини
Мене за невинність мою,
Що так безкорисно люблю;
Зате що мовчав, як вони –

Оті півбоги і вожді
Прилюдно людей на майданах
Ковали невинних в кайдани,
В кайдани ганебної лжі.

Отож то, мене не вини,
Навпомацки йшли ми за ними,
Бо ми народились сліпими –
Дурні і послушні сини.

Немов інкубаторні кури
Чужими кричали устами,
Коли видавали «устави»
На наші полатані шкури.

IV

Годі люди, вже досить мовчати,
Хто вже вибрав дорогу свою,
Поєднаймо ряди, щоби стати
З лиходійством лукавим на прю.

V

Я сьогодні рушаю в дорогу,
Вже нарешті, здається, піду,
На порозі лиш збилися ноги –
На біду – кажеш ти – на біду.

Може й справді – не спинюсь,
Не ждіте, на мулких перехрестях доріг,
Через совість мою ідуть діти
Крізь безсоння моє – не поміг,

Не навчив вас нічого Чорнобиль,
Де чорніє як смерть саркофаг
Бо вже ранами сльози від болю
Запеклися в людей на очах.

Кого дурите, дикі ублюдки ,
Світ спинився уже на межі?
Ви іуди лукаві, не люди,
І диктатори грішної лжі.

Вже не спинюсь, вже вибрав дорогу
На моїй споконвічній землі
І покличу собі на підмогу
Ті облізлі голівки малі,

Голубі ті очата і сині,
Що як сповідь безвинна моя,
Заручуся могилою сина,
Що у цинку прийняла земля.

Що творили ви, виплодки грішні?
Ботокуди невмиті – скажіть
Ви сконаєте в муках найгірших
Без людського прощення в душі.

Не одному заткали ви рота,
Повідомивши тихо – помер
Дотепер соловецькі болота
В моїх костях болять, дотепер.

Не злякають вошиві бараки
Там де совість змордована спить,
Бо болить мене смерть Пастернака,
Бо Висоцького голос болить.

Я сьогодні рушаю в дорогу
Вже нарешті, здається, піду.
На порозі лиш збилися ноги,
На біду – кажеш ти – на біду.

V I

Вже ту дорогу хуга замела
Що росами обабіч закипала
Моя наївність Правди там шукала,
Та відшукати так і не змогла.

І я звертаю на людський майдан
Де здавнені стираються скрижалі
Щоб ярма, як поборені печалі,
Навік упали. Ланцюги кайданів

Брящать, як дзвони об московський брук,
І сіль пече у кровотічні рани
А їх міцні і непідступні брами
Глухі до болю і нестерпних мук.

V I

Скресає лід, окреслюється берег,
Химера біла зникла, як біда,
Тріщить, ламається, хоч загустає шерех,
Та чиста пробивається вода.

Оновлення мені це до душі
Падуть окови тихої облуди
Чому ще вчора поклюнялись люди,
Немов сухі торішні спориші.

Хоч вчасно похопились крикуни,
І ті що просто вміють вміти жити –
Ні, ні, не сіють і не косять жито –
Несуть із схронів талмуди хули.

Та не спинити переможної ходи,
Що постає могутньо над землею,
Що люд вкраїнський поріднився з нею
На вівтарі великої доби.

Безповоротно зірвано мости .
На часі сутність вищу осягнути
І хто є хто – насправді хто є ти?
По совісті. І ким ти маєш бути ?

Як совість запита в самім кутку
Устами тих, приречених до страти,
Як доморощені стояли герострати
В зеніті слави в лавровім вінку ?

Що скажеш ти при рідному коші,
Коли тебе малі спитають внуки,
Якщо тепер Пілатом вмиєш руки,
Змізернившись байдужістю в душі?

Тож не злукав над святістю ідей,
І присягнися пам’яттю мільйонів,
І сам, згорівши в вічному безсонні,
«Глаголом опали серця людей»

Додав: Гончар (21.03.2015) | Автор: © Іван Гончар

Розміщено на сторінці: Гончар Іван

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1529 чол.

у Вас # закладок

Автору за твір:

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар

Всього коментарів: 3
Порядок виводу коментарів: 0 1 Лілія • 01:33, 23.03.2015 [Лінк на твір] Цікава і життєва поема. Хороша розмова з життям. 0 2 karas • 08:08, 23.03.2015 [Лінк на твір] Багато цікавих фраз , ідей , істин ! 0 3 oles • 13:25, 23.03.2015 [Лінк на твір] Гарна сповідь.Її б трохи відредагувати.Думки викладено гарно, але деякі збої у ритмі їх розпорошують, заважають сприйняттю.Але це моє особисте судження.Взагалі твір заслуговує на увагу.

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі