По слідах, що ведуть додому
Знаєш, інколи тягне зникнути вітром,
стати кулею — швидкою і вільною,
чи вулканом, що дихає світлом,
де страхи розчиняються силою.
То смичком провести по струнах,
щоб заплакала скрипка від болю,
то листком опинитись найближчим
до землі — і прийняти долю.
Чи дощем пролітати з неба,
і розлитись струмком прозорим
та пливсти по річках широких,
аби злитись з безкраїм морем.
Вийти з моря солоним тілом,
скинути з себе росу і втому,
і піти по землі людиною —
по слідах, що ведуть додому.
12.04.2026
Додав: Архипенко (23.04.2026)
| Автор: © Володимир Архипенко
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.