Чи це ночі занадто хмільні,
Що малюю не справжнє, а казку?
Як ти серце в долонях мені
Простягаєш із бантиком щастя.
Бачу зір ледь -чіткий силует,
Що краде їх бездушно світанок.
Бо кохання прощальний куплет
Зустрічає останній наш ранок.
Вже нескАзане ніжне: "люблю",
Полохлива сердець наших воля
Лиш пелюстками згадки стелю
Ти не доля, на жаль, ти не доля...
|