Біленька бабусина хата
Журавкою гнеться стара.
І сонце мені винувато
Із печі несе кочерга.
Розгойдує полум'я пічку,
Цілує хлібину в чоло,
Румянець у неї на щічках
І боки нажарить тепло.
Пошерхлі бабусині руки
Прудкий зігріває вогонь,
І сльози грозою як внуки
До сивих торкаються скронь,
Як голос дитячий колише
Струною її пустоту,
Мелодію в серденьку пише.
Розраду в старечу сльоту.
|