Яка ніжність пошерхлих долонь,
Наче шовком пелюсточок лілій!
Ледь торкнувся матусиних скронь
Сиво-срібний, морозяний іній.
І, здається, що шаллю упав ,
Як улітку лягає в покоси,
Сивий-сивий, молочний туман
Тихо стигне у пасмах волосся.
Скільки сліз пролила за життя?
Скільки ліній лягли на долоню?
Тож у вічність несу, наче стяг:
Будь щаслива ти донечко, доню!
І так хочеться все їй віддати,
Що не знала ще наша земля:
Разом просто чкурнути в Карпати,
По лавандових бігать полях.
Щоб забулись матусині болі,
Горе, сльози, проблеми, нещастя.
Просто поруч дві зріднені долі-
Це найбільше лавандове щастя.
| 
у Вас 
0
