- Не варто! Що ви? - Струшує думки
І звабний хист знайомства довгий потяг,
Той холодок розваги, наче протяг,
Біжить по тілу з доторком руки.
- Мій телефон? Пробачте, але жаль,
Розчинять милі ваші сподівання
І на розлогі станції прощання
Я лиш скажу вам кодове: "гуд бай".
- Чому така? Скажіть, невже це гріх,
Що цю нечемну наглість вашу мушу,
Мов простирадло стріпати, як душу,
Тож вам міцний потрапився горіх.
- Додати в друзі? Боже, - це дуель,
А судді - люди, потяги й вокзали,
Мій незнайомець, схоже ви програли,
Не ваша я скажім мадмуазель.
- Прощайте!- Й чорні смужечки із брів,
Неначе стріли, серце пронизали.
- Якби ви знали... Ах, якби ви знали,
Що ви і є той принц із моїх снів.
| 
у Вас 
0
