Я іду по життю Кораблем із дірявим вітрилом І шукаю не скарб, - А спокою від цеї регати Мою карту матроси За втіхи Тортуги пропили, І лишили мене Серед виру морів пропадати. Я іду по життю Без надії побачити сушу. Вірні друзі-щури Розробляють для втечі плани. Я пливу навмання: За фарватер рахую душу - У мені заплелись Паралелі і меридіани. …Я б у вись полетів Розчинившись в солодкому небі, Долетів би до сонця Байдуже з якого краю На одну тільки мить, – Вільний, наче Ікар помер би… І хотілося б ще… Та, нажаль, кораблі не літають!
|