Ви їдете... Між фресками вокзалів
В очах дощів розбурхався сезон,
Затримайтесь, на зло моїй печалі
Чеканням й так намолений перон.
Заждіть! Ще фар згасаючі комети
Тоненькі межі колій борознять
Й рудого клена вицвілі конверти
В долоні ваші голубом летять.
Ще небо в світло-ніжнім оксамиті
Пунктирить землю краплями дощу.
Ви їдете... Та я ще привідкриті
На всяк випадок двері залишУ.
|