Вражають хмари величчю, як храми,
Ця молоком розбавлена блакить,
А теплий спогад зірвані тюльпани -
Все так і прагнуть знову воскресить.
Мій свіжий смуток, виливши назовні,
Сплакнувши разом з березня дощем,
Під звуки тиші: мертві та безмовні,
Що туго шаллю скутали плече.
Виною пристрасть, та, що ковилою,
Тебе по цьому світу понесла,
Де все мохіто мятної любові,
Вже інша п'є із келиху до дна.
Мене навік зробивши сиротою ,
Пришвидшивши весь темп серцебиття.
Був не відрізок днів моїх з тобою, -
Це, мабуть, було все моє життя.
Хоча, й наздовж мережане обманом,
Та все ж, коли згадаюсь я тобі,
То буду там, де зірвані тюльпани,
Самотньо-кволі журяться в вікні.
|