Як багато в дощах є утрати!
Скільки лементу жовтня та крику,
Запитальних калюжками знаків
І в душі налагоджених скрипок!
Що оркестром виводять: "сумую",
В емоційну, заплакану просинь.
Я ж, як вільха, стою одесную,
Прошу неба : - ну досить! вже досить!
Ця осінньо-примхлива скорбота
Надто довго в мені царювала
Й у волошках очей, мов на фото,
Застилала той радісний спалах
Бірюзою сльози, мов вуаллю,
Я й не сміла на щось сподіватись.
Та була це - хвилинка печалі,
Ну, а зараз, давайте всміхатись!
| 
у Вас 
0
вірш КЛАС!!! 
