О, тихий боле, східного кордону!
Алейки гавань - смужечка життя,
Чому прекрасну Горлівську Мадонну
Не вберегла й малесеньке дитя?
Чому осколків хвиля (підлість долі)
Малечу й маму била по плечу?
За нецвітіння двох життів- магнолій,
Я веснами вишневими плачу.
За нетепло, незустрічі, неучасть,
За незупинку вбивць, снарядів й куль,
За, врешті, власний розпач й нерішучість,
Й осиротілих мамочок й бабуль.
За стертий замш невицвілих травинок,
Небуйство в парках горлівських квіто́к,
Рядочок сивих-сивих павутинок,
Не відповість, на жаль, за це ніхто...
Прекрасний вірш на болючу тему. Але, як на мій погляд, для його милозвучності вартувало б - замість "й" між "снарядів" і "куль" та "мамочок" і "бабуль"вартувало поставити кому, змінити словосполучення "власний розпач й нерішучість" на "власні розпач, нерішучість". Вибачаюся, звісно, Ліліє, що втручаюся в творчий процес, але при прочитанні цього вірша, наприклад, зі сцени, читець, аби не запинатися, такі зміни внесе автоматично. І початок, як за словниковими канонами, має звучати - "О, тихий болю"
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
