| Він "каву" на світанку пив не сам...
І запах був в ній пороху і крові...
Він кожен подих, погляд робив сам...
Щоб пам'ятати, як же пахне воля...
Він не жалів, про "гори золоті"...
Його сльоза текла вже не від болю...
Він лиш хотів, щоб ця земля жила...
Щоб його діти знали слово ВОЛЯ...
І лише там, де вже не має цін,
де другом є найпершим ,кожен, смерті...
Ніхто про здатись й думать не посмів...
Бо кожен, вдома, мав за кого вмерти...
Він "каву" на світанку пив не сам...
Вона мов тінь ходила з ними поруч...
І Бог їм впасти в ранок той не дав...
Відвівши подругу холодну десь ліворуч...
Здавалось, чудом Бог когось вберіг...
Ніби невидимим укутав покривалом...
Та чудом, був маленький милий ніс,
який молив про таточка додому...
|