Отак ледь чутно, наче сизий дим, Туманів марево нависло понад гаєм, І знову шляхом завченим старим Птахи зникають ген за небокраєм. У місті ллє похмурий сірий дощ, Жбурляє краплі дзвінко, як монети, І ловить мокро дзеркалами площ Заплакані будинків силуети. Знайомий клен зіщулено тремтить, І листя скорчилось від розпачу змарніле. Осіння пісня холодом звучить Там, звідки літо щойно відлетіло.
|