Я – людина дощу,
На волю сум відпущу,
Я не важливий для тих, кого вважав я важливими.
Я досі ще не згорів
В вогні нічних ліхтарів,
У товаристві всіх тих, кого вважали щасливими.
Я – просто подих вітрів,
Зібрати все не зумів,
Тому пустелі мої для всіх ставали холодними.
Я власну душу зустрів
В вогні сумних ліхтарів,
Які здалися мені опівночі благородними.
Крокує містом печаль,
Пройшло минуле – не жаль,
Але окремі думки на волю лагідно просяться.
Вночі собаки не сплять,
Для них світила горять,
Вони шукаю харчів і Богу ввечері моляться.
Я – покровитель ночей,
Шукаю справжніх людей,
У світі тому, що всіх, неначе хліб, псує часом.
Всі поховались, як миші,
Один спитаю у тиші,
Чому окремо з роками всі ті, що плавали разом.
Мені пітьма відповість
І душу ввечері з’їсть,
Я зрозумію, що шлях усім показують мрії.
Вкарбую в пам'ять слова,
Для мене ніч, мов жива,
Вона поради дає, вона дарує надії.
|