Незнайомці
На тебе раз лише я глянув,
Тобі нічого не сказав…
Лишилась ти в моїй уяві
І спокусила до гріха.
Гріхом назву нечисту думку,
Що лине першою завжди.
Я шлю три сотні поцілунків,
Прости, прости мене, прости…
Я знаю, що я недостоїн,
Але прийми цілунки всі,
Бо моїх сліз солоних море
Затопить весь цей білий світ.
Чому ж змовчав тоді я знову?
Чи може я щось голосив…
Відняло пам’ять мені й мову
Від невимовної краси.
Краса твоя розкішна, леле,
А голос – тихий, ніжний спів.
Люблю тебе сильніш за небо,
О, Афродито, я весь твій…
У снах вночі тебе я бачу,
Ти маришся мені удень.
Люблю я перса твої наче
Співати любить соловей.
Прийми ж, любуню, слово щире,
Що тихо пада з моїх уст.
І я від щастя все покину,
І музикантом в сні явлюсь.
у Вас 
0
