Емоційно вірш і відео дуже важкі. Душу гнітить щось невимовно важке, якщо на папір лягають такі слова, але не про це зараз мова. Русизми( кнут- батіг, всюду- всюди) Наголос( однина кАт- множина катИ), потім у вірші йде мова про ката, але в другому катрені їх стає чомусь багато. Від наголосу залежить ритм вірша. "Їх сміхом дзвінким погублю" а чи не краще: їх дзвінким сміхом погублю, і наголоси на місці, і ритм не нарушений. Прошу тільки на критику не ображатися, щоб чогось досягти, треба не раз і упасти. Бажаю успіху!
Та ні, про яку образу може йти мова, я навпаки вдячна за здорову критику, адже це новий, свіжий погляд людей, котрі в цій справі розуміються. і зі сторони краще видно недоліки, так що дякую Вам дуже:)
Гнітюче, однак, якось, по своєму вишукано. Працюючи адвокатом, у мене відразу ж зринули в пам'яті кілька недавніх жорстоких справ домашнього насильства. Ніби знову пережив. Надіюсь, це вигадана історія? Водночас: важко усвідомити, як з такою емоційністю, майже ненавистю, можна написати, не відчувши... 5.0.
Дякувати Богу ця історія не з мого життя, нічого подібного ніколи не переживала... До написання цього віршу надихнув історичний фільм "1612", а точніше герой фільму - раб Андрійко, ось саме той момент, коли героя побили батогами надихнув мене.
Любочко, прочитала цього вірша і картинка ожила перед моїм зором, пригадалося, наче сама щось схоже колись переживала уже... Виявляється, що у мене є схожий вірш про останній бій амазонки на ім'я Магдалена, вірш щоправда не вигаданий, а передає мої відчуття з мого сну, у якому я була у тілі цієї амазонки, яка загинула на полі бою... мені залишилося зранку лише занотувати свої відчуття...
Оніміло плече, Бо під серцем – роз’ятрена рана. Перед моїх очей Чорних хмар пошматовані плями. Ось тремтить рука в ката, Бо втомилась чекати на жертву. Надто пізно втікати. Чую подих холодної смерті.
Знавісніла юрба Вимагає видовищ кривавих. Я давно не раба! На спочинок душа має право. Перед зором моїм Все життя, наче кадри, спливає. Завершились бої, Спокушає мене небо раєм.
Так незвично мені – Моє серце надривно не б’ється. Бачу Янгола тінь, Він незримо до мене сміється. На аренах життя Усі битви за правду скінчила. Магдалена пішла… Вільний дух Вам у спадок лишила!...
Вірш справді сильний.Правда віє від нього смертельним подихом,аж комахи по тілі,але хіба може бути інакше,коли пишеться про тему насильства.Якщо виправити помилки-цей вірш посяде гідне місце серед усіх інших.Це талановито.Натхнення вам,Любочко.
Прекрасно, емоційно, талановито! Будьте добрі, замініть русизми "Палаче" і "по-всюду"
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
