Ти (Дзеркалу)
Ти – незграбна і свята,
Сонце і забута тінь,
Тиша, трунок, темнота,
І отрути гіркота…
Жевріє жаринка-жаль –
Раз болить, то ще жива,
Капа краплею у даль,
І росою на рояль
Стиха стелиться сльоза.
Пелюстком конвалій сніг
Знов впаде тобі до ніг,
І акордом прогримить…
Зливою впаде гроза…
Раз болить, то ще жива…
Сонце… Ні, забута тінь…
Зимова злива
Не кричи, бо не почує радість,
Не моли, бо млосно від імли,
Що лягла на сніжну тиху сталість,
Не болить… І битви загули…
Не проси, не прагни, не пригнічуй,
Не кори, не край і не картай,
Не твоє, не травень, не пробачить!
Не почує, то і не чіпай…
Не дивись, ти – диво серед дива!
Ти – травнева мрія теплоти!
Я...замовкну, як зимова злива,
Серед сніжних стосів самоти…
Не виказуй.
Д.Н.
Наче лілія вночі..
Мовчи…
Місяць пестить пелюстки…
Мовчи…
Зорі сяяти не вчи…
Мовчи.
Світять зоряні пастки…
Мовчи.
Пестять посмішку слова…
Мовчи!
Творять голосом дива…
Мовчи!
Зачудована й жива,
Мовчи!!!
Все благаю про дива…
Enigma de mundo
Мій день, моє диво…
Десь днює, без долі…
Все сонне і сиве
В тумані неволі
Твоїх терпких трунків,
Що тишею творять
Весни візерунки,
І зорі говорять
Тумани, обмани,
Омани, і мани
На ніжні надії
На марні примари…
Дістатися до Ночі!
Торкнися секунди,
Помилка у правді –
«Enigma de mundo…»
|