Паперу, пензлів та часу Прохав би тільки я у долі, Щоб те що світом понесу Не зникло думкою юдолі.
Спливають сплавом без кінця Думки натхнення мовчазного, В картинах цих живі серця Душею завжди молодого.
І все це ллється через край Та сірі будні розфарбує, Десь чути пісню диких зграй Невже це серце не турбує?
Крамниці щястя і міста І мрій одвічнії тумани... Почалось з чистого листа, Продовжується зі снами.
Там сонце злякано спішить І ніч у дверях вже чатує, Ну зачекай хоч тільки мить Тебе хай пензель домалює.
Та все піддалось течії І знову дух лиш переймає Зробили руки це чії? Де контур наче дні ковтає.
|