Рано не жди Мовчання думок, смерті подібне, Воно таке миле…таке непотрібне… Як можна дихати разом у раз, Щоб не кинувся розуму сказ?.. Як можна порожньо вгору дивитись, Не бачачи неба, ним насититись? Як можна серце людям продати, А не втікти і просто…кохати?... Навіщо ти очі сміхом натерла, Коли уже все… Душа уже вмерла?... Навіщо туди, там, де гори, біжиш? Ти ж уві сні! Ти лише спиш! Хто тобі скаже? Хто допоможе? Знову самотня… Господи-Боже… Прокинешся. Встанеш. Пусто навколо? Ти сама малюєш таке собі коло… Біжиш в пустоту, а навколо – стіни Невидимі просять: « Стань на коліна!» Станеш. Постоїш. Зміниться щось? О, вітер подув! Ні…То здалось… Я дивлюсь здалека. Дивлюся й мовчу. Поки горя вп’єшся ти досхочу. Можу за руку узявши піти, Там нас чекатимуть наші світи… Хочу і рвуся…Час зупиняє. Каже, що рано. Мабуть, він знає… Мучишся, пташко? Не мучай мене. Я знаю цей біль. Він скоро мине. Пруття клітки клюєш до світанку Ждеш та не бачиш вільного ранку… Може, спатимеш далі? Так буде краще… Не знатимеш сонця… Тобі воно нащо? Я лишуся сам, утім, як завжди. Спи, доню, спи. І рано не жди. Моя Sehnsucht Спалити небо можна швидко, Коли я вмру за п’ять секунд. Із вежі серця дуже видно, Як швидко в себе я помру. Провал у себе – дивна ноша: Ні плечі втримать, ні спина Не можуть зовсім, я й не хочу, Поки любов – це смерть моя… Так швидко ніж у серце плине, Спокійно, не вгинаючись в мені. А я мовчу, як біль по венах рине… 5 цих секунд у смерті, уві сні… Не страшно впасти. Втратить боюсь Тривке те золото у серці сліз моїх… В воді останніх поцілунків вп’юсь, Впадаючи у рів коханих губ твоїх. Там серце спить, у тій долині, Де мовкне змучена душа. Я тут лежу, у домовині, А ти п’єш із сил моїх ковша… Хтось рветься з клітки та на волю, Я встати зовсім не спішу, Пущу Романтика по полю, Востаннє любов я покажу… Останні квіти на могилі Моїй Романтик покладе, І губи, в посмішці застиглі, До губ моїх хтось прикладе. Це будеш ти? А може інший? Цей вибір тобі і тільки тобі. І маску водою на лиці розмивши, Знайдеш крихту серця в глибокій собі… Я швидко помру. Постій, подивися! Останній твій погляд на собі ловлю. Об камінь твердоти так швидко розбився, Не встигши усоте сказати «Люблю»...
|