Прощай... Моя Остання Крапля Крові... Стрілою сну в зеніт прямуй... А я забуду назавжди… Твою німу подобу… Вітер від парфуму… І стоптані рядки… У попіл правди й сигарет… Навперемішки … І пензель мій зламай… Щоб легше пив з долонь… Колючу мертву воду… Щоб сміявся співом грому… На свій старий портрет… І вив на місяць… Щоночі… І по команді… Слухняних блискавок… Твоїх покірних ламп… Яким розетка – я… Моя Остання Крапля Крові… Забудь ключі ти на столі… Будь-ласка, тут… І запах дверей ти залиши… А то мушу я спалити… Відрубати руки… Квадратом чорним штрихувати… Закреслити… Забути… Розламати… Прощавай, Моя Остання… Крапля… Кро…
Трохи не сподобались слова про розетку, але потрібно відмітити майстерно написані останні думки і слова людини, яка вирішила піти з життя через іншу людину. /////хоч і не підтримую я усі ці негативні думки////
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
virchi: Точно підмітили - "сусід спостерігає, бо не їх вбивають". Поки горить не в їхньому дворі, можна спокійно дивитись збоку, а ще болісна правда про егоїзм міжнародної політики.
у Вас 
0
