Нескінченна вода розправляє прим'ятий пісок, Поглинає сліди, нам завчасно провини прощаючи. І задмухує лагідно сонце сумний голосок Заблукалої чаєчки - чаєччин (...чаєччин... чаєччин...)
Стільки солі і сили, і правди у звичних речах! Що то буде із нами, як мушлями Доля награється? Тільки ніжне відлуння ( і хвилі, і хвилі - в очах): ...знаю це... знаю це... знаю це... знаю це... знаю це...
Так, нескінченна - краще ( як і нескінченні шляхи удосконалення ) А Ви справді "...знаєте це..." чи просто радите зберегти у рядку склад, якого бракує?
Що ж то буде? Якщо знаєш це, то розказуй! Гарний вірш, Світлано, філософський.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Безмежно дякую! Насправді у житті і таке буває. А потім, наче на сповіді все сказала. На душі стало легше. А жила з тягарем таким все життя. Двуша і серце рвались в шмаття.
klavysjka: Щиро дякую! Хай Пресвята Богородиця всіх нас, наших захисників і всю УКраїну тримає під своїм Покровом завжди і допоможе торувати шлях до перемоги!