Твори Ольги Марчук

* * *

Залиш мене саму, якщо кохаєш,
Коли маяк любові світить ще.
Залиш мене так, як лиш сам бажаєш:
Усі надії вже розбились вщент.

Бо корабель мій пристані не знайде,
До твоїх не причалить берегів,
У бухту він твою тепер не зайде,
Хотів би ти цього чи не хотів.

Стих шторм на морі і настала тиша –
Не дме вже вітер у вітрила шхун.
Біля керма нікого не залишать:
На кораблі моєму – перекур.

Скрізь повний штиль, землі ніде не видно,
Лиш чайка одинока в небесах,
Але і їй політ колись набридне,
Бо важко весь час бути на крилах.

Тоді присяде збоку на вітрило,
Замовкне враз – ні звуку, нічичирк.
Складе, втомившись, білі свої крила,
В той час ти не почуєш її крик.

Любов не буде чайкою кричати
І хвилею морською бить в корму,
Спокою одягне і тиші шати
І вільну дасть дорогу кораблю.

* * *
Я розтворюсь у часі, зникну, щезну,
Луною стану голосу твого,
Та може статись, знову я воскресну,
Дослухайсь лиш до подиху мого.

Гуляє вітер у блакиті неба,
Легенько, ніжно дмухає услід.
І я – цей вітер, що летить до тебе
Й цілує кожен твій піщаний слід.

Ти обернись й прислухайся до тиші,
До вітерця звабливих тихих слів:
То голосніш він дме, то спокійніше...
Якби ж ти зрозумів і відповів!..

Тоді б з’єднало Небо нас у пару,
Тебе перетворивши в білу хмару.